Значення
-
Діалектна фонетична особливість, що полягає у вимові ненаголошеного звука [о] замість літери “е” після шиплячих приголосних та звука [j] (йотованого “є”), наприклад: “шо” замість “ще”, “чоловик” замість “человік”, “жона” замість “жена”.
-
У лінгвістиці — одна з головних ознак північних (поліських) говорів української мови, протилежна явищу “якання” (вимові [а] або [я] на місці ненаголошеного [е]).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. окаювання, р. окаювання, д. окаюванню, з. окаювання, о. окаюванням, м. окаюванні, к. окаювання