одразу

Приклад 1:
Така ситуація склалася завдяки потребі конкуренції на молодому польському ринку одразу після впровадження вільних цін. Можливості зниження цін якраз і розглядалися по відношенню до зменшення витрат виробництва та дистрибуції товарів та послуг.
— Малярчук Таня, “Згори вниз”

Приклад 2:
), так і необачно розхлюпа­ ними рештками пресолодкої мальвазії, котрою любив позловживати абат Бенедетто, сидячи над доброю книгою або філософуючи в товаристві одразу трьох видатних бого­ мазів — Тіціяна Вечелліо, званого Тіціяном, Якопо Робусті, званого Тінторетто, і ДоменікосаТеотокопулоса, званого Ель Ґреко. Були також чиїсь присохлі до шкарубкої поверхні сльози (XVIII ст.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
), а просто крізь мури й землю, яка одразу ж розступається, творячи перед ними кріплений тунелець, що за їхніми спинами одразу ж згортається обвалами ріні (і то зовсім не тому, що Федорові лускався череп від удару, що його він дістав від уторочкованого гевала в бійці, наслідком чого він зі струсом мозку опинився в лікарні, хоча Тарас списав це на кошт того, що Федір, якому він випозичив — бож Федір присікався якраз не в відповідну хвилину, і Тарас не зміг відмовити, — всепрохідне слово, виснуване з теорії дзеркал Дзиндри, — не послухав благальної перестороги й таки попхався до Києва, — а втім хіба ж існував на світі українець, якого не потягло б до Києва? — де його одразу ж разом з тими дентами, котрі зібралися біля пам’ятника Шевченкові, заарештували й напевно провалили б голову, якби не Тарас, що витяг Федора звідти попри його волю, бож Федір затявся: коли він, нехай навіть на якусь мізерну скалку свідомости піддавшися шлунковому гонові зберегти життя, врятується сам, лишивши на кадебівницьку поталу молоденьких хлопців, які не побоялися стати на прю з держимордним молохом, який на очах усього світу знову безкарно, і то дедалі лютіше й підступніше, вирізує найкращих серед українського народу, аби решту боязкіших, затурканіших і нетямущих з кастрованою душею, що не наважуватимуться домагатися найелементарнішого права бути окремою нацією, — зробити безіменною витирачкою для великодержавницьких чоботиськ на вході до передпокою червоної імперії, — коли Федір врятується сам, не вирвавши інших з біди, йому однак не буде життя, бо власне сумління спопелить його), але тоді Федір не мав часу розміркувати, яким чином Тарас проводить його крізь мури, хвилюючися, чи доїхала Марійка без пригод додому, проте, коли вони обоє опинилися перед дверима української греко-католицької церкви і Федір глянув на Тараса, то він побачив, що в того фосфоризують очі, якими він ниже маленьке, ледь помітне в світлі високо повішеної вуличної лямпи написане на друкарській машинці оголошення про курси української мови.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”