Значення
-
Монастир, релігійна громада або духовна спільнота, де живуть ченці чи черниці; також — притулок для відлюдників, що шукають усамітнення для молитви та аскетичного життя.
-
(переносне значення, поетичне) Місце, де хтось або щось постійно перебуває, знаходиться; оселя, пристановище, домівка (наприклад: «обитель миру», «лісова обитель»).
-
(у спеціальному вжитку) Назва окремих монастирів або релігійних громад, що часто вживається у власних назвах (наприклад: Свято-Успенська Святогірська лавра — Свята обитель).
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. обитель, р. обителі, д. обителі, з. обитель, о. обителлю, м. обителі, к. обителе