1. У програмуванні — парадигма проектування та розробки програмного забезпечення, що базується на представленні програми як сукупності об’єктів, які містять дані (поля) та методи для роботи з ними, і використовує принципи інкапсуляції, успадкування та поліморфізму.
2. У ширшому сенсі — підхід до моделювання систем або вирішення задач, при якому увага фокусується на об’єктах (сутностях) та їхній взаємодії, а не лише на алгоритмах чи процедурах.