обридження

Приклад 1:
Реалії 317~ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 4 Я руку Твою цілую жінко кухоль води спасенний з Твоєї руки студена вода глибока вода хто викопав криничку в полі хто виловив цівочку джерела як невловиме прожилля золота тут на роздоріжжі і на межі де ходять чужинці і наші і погляди свої відвертають від золотистих жбанів з напоєм хто виловив цівочку джерела що в’ється на споді серця несе прохолоду гарячому серцю пошерхлі вуста йому зволожує існує жива вода наче кров для всіх помимо роду і віри зустрічі при студні неминучі і скуштування води перелюбу неминуче на весільних багряних ложах переливаються води життя і непокаляні приходять у світ потім зупиняючись при колодязі вони запитують у глибини хто ми напевно ота ж вода що не знає роду свого і віри голуба стрічка що в’яже різні руки і різні долі напевно ми є ота ж вода що з камінця на камінець стрибає минає смарагдові доли і гори заглядає у дзеркало синього неба блудить у химерних вертепах землі отак легко забути про свій початок І.Калинець.Пробуджена муза ~318 і про кінець думати глупо ми є напевно вічна вода але де є той щоби зумів вогненним мечем розтяти звинну блакитну змію надвоє на початок одного закінчення іншого на воду одних і воду других де є Отой якого так довго шукаю при криниці Нового Завіту тільки бачу притомленого єврея що опершись на ветхе цямриння дивну бесіду в’яже з самарянкою щоб черпнула води не тільки з донного але й бездонного ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 5 барвінкову могилку треба переорати барвінкова могилка занадто коріння своє барвінкове пустила в спустошені душі дітей барвінкова могилка іноді очима свічок спозирає примарне що від осіннього вітру колишеться тремтить від танків і бульдозерів здригається від злоби і доносів але вони реалії примарного світу тремти за своє існування барвінку тремти за своє самовизначення черепе з клаптя історії тебе потіснено з п’яді землі тебе згладжено немає тобі спокою ні тут ні там вознесися услід за янголом бо не знайде тебе дух героя Реалії 319~у судний день як могили відчинить судія що вдруге прийде до нас не вірмо у святу доброту хто стане дбайливо добирати хребет минулого по кісточці написи на хрестах вишукувати в архівах паросль барвінку намацувати в душах аби воздати нам за барвінковість за цупкість зеленої віри не вірмо у святу терпеливість бо скаже до нас Його вустами батька покинь і ходи за мною нехай мертві ховають мерців своїх залишмо розрівняні могили дику траву нашої впокори суєтні стежки за оманою солодкою злудою примарного світу що від осіннього вітру колишеться здригається від циркулярів і моторів тремтить від злоби і наклепів боїться малої барвінкової могилки ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 6 Осьбранкуповели… Віктор Гюго Ось бранку повезли у легковім авто транзистор розривають ритми джазу то інформація про ювілейний рік то вдаване обурення за Девіс Ось бранку повезли ще тиждень два і будуть кинуті глушителі потужні на вперту хвилю що винести захоче І.Калинець.Пробуджена муза ~320 на наші неприступні береги Твоє ім’я новітня бранко Ось бранку повезли а вже чутки сповзають з язиків як змії про фантастичні переступства втім в вантажнику тугі мішки книжок рукописів поезій незаперечні докази в час панування її величчя Декларації Людини Ось бранку повезли і світлофори хіба на хвильку спинять хресний хід Пилат вмиває руки він слуга народу він спішить чимдуж у творчі спілки він крім того досконало вивчив усі закони вуличного руху необачний крок йому не личить Ось бранку повезли гудроновим шосе але відвічно традиційним шляхом що в Україні зветься Чорним Ось бранку повезли… ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 7 година прогулянки не по червоних маках а по камінному дні де мусили б вирости маки на костях зотлілих братів жертв не одного фашизму година прогулянки не по росистій траві де могли б залишитися чисті сліди а коли б Ти знала нині чиї Шабатури яка може була перед Тобою Осадчого Чорновола чи Геля які може опісля їм вже знайомі з прогулянок 600х років тут кожен камінчик і кожна щілинка чи може щілини з того часу побільшали Реалії 321~мури ті самі і тюрми ті самі тільки небо не те воно вічно в надії і візії дивні біжать по його лиці банальним видається естетам на волі що в небі шукаєш спомини гір чи повстання весняних потоків або з білих лялечок хмар мов з останніх полотен Ментуха вгадуєш білі постаті друзів що залишились людьми і в години випробувань зависнеш тепер у невідомості між пеклом і раєм банальним видається але що залишається в’язням крім видива сну і видива неба та безнадійність мурів постійність плям у камері той же образ у слідчого над головою ті самі запитання та ж каламутна юшка ті незмінні до обридження лиця столик стілець ті самі прип’яті до підлоги клямрами година прогулянки по звичному колу мовби тіло упряжено до кирату але суть Твоя звернена в небо Людино насправді до клаптя неба у камінній облямівці вранці я прокидаюся з молитвою Господи я не благаю вже в Тебе міняйлів вижени з храму поезії а поетів виведи з в’язниці між люди я Тебе Господи всього лиш прошу дай неба щоб лилося ясніло пливло неслося шаленіло палало щоб не висло бездушним склепінням ще одною тюрмою понад тюрмами в ту належну годину прогулянки дай неба бо навіщо обкрадати обкрадених коли Тебе розпинали о Господи послав же Отець блискавки й громи і землю потряс щоб валилися мури відчинялись гроби де маки мали б цвісти І.Калинець.Пробуджена муза ~322 ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 8 якою мовою нині порозуміємося мовою квітів пригадай як чудово її вивчив Імант Зієдоніс а нам ніяк не вдасться розмова бо скільки місяців Ти вже не бачиш квітів мовою вистукування і це наразі нереально адже я ще на волі а звідси жоден звук не долітає до Тебе мовою рук але я навіть не бачив Твого прощального помаху мовою снів та вони дуже вперті ніколи не з’являєшся мені в теперішній іпостасі мовою зірок але як впізнати той квадратик зоряного неба що видно якщо видно крізь заґратоване віконечко мовою протоколів але я заздалегідь відмовляюся свідчити про Тебе мовою телепатії занадто вона важка для мене як часто навіть з півслова я не міг зрозуміти Тебе хіба мовою довіри тільки май до мене хоч десяту долю від моєї віри в Тебе Реалії 323~ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 9 зі стінами розмовляєш і тільки зі стінами де ж бо люди співбесідники у снах чи на очних ставках якщо вони ще люди а не автори відкритих листів вбгано голос Твій у протоколи на ніч замикано у залізні сейфи антифони допитів ночують у магнітофонах голос Твій два оці місяці вибивається мов стебельце під кригою аби дістатися весни отож скоро весна визволення для ярих квітів визволення для голосу грому визволення для мови води і дерев визволення для язика природи але не для вуст її царя коли за мовчання мають золото коли за фальш золото й лаври коли мова вмирає ще перед муром зубів або вилітає разом із зубами коли поети в ізоляційних камерах серед трупів ніким не вчутих слів як серед жмутів зів’ялих квітів Твій голос мені прочувається Твій голос мені провиджується Твій голос щоніч мене будить Твій голос це мій внутрішній голос Твій голос всюди як фата0моргана маєм вуха повні галюцинацій раптом зривається хтось мамо раптом зривається хтось Ірино Стефо Михайле Славку Іване раптом зривається хтось оглядається І.Калинець.Пробуджена муза ~324 відчиняє двері визирає у вікно біжить шукати у натовпі у відписах у захалявних книжечках раптом зривається хтось поете слово Твоє серед нас переходить мури і кордони яріє на чолах демонстрацій слово Твоє й серед тих що донесли збрехали відхрестилися слово Твоє й серед тих що своє мали б піднести до нього і тепер голос сумління колишуть слово Твоє всюдисуще воно Господи навіщо признався нам що поперед всього Слово було і Ти навіщо освятив його Барде на парнасі петербурзького каземату 9 березня ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 10 у цьогорічну Великодню неділю з німими дзвонами на таких же дзвіницях коли Ти все ще під слідством вже минає три довгі місяці а наша школярка відробляє ювілейні недільники і ми колись учнями ба й студентами ходили на свята садити деревця відбираючи в Бога останній кусень хліба я добровільно ув’язнююся в помешканні не хочу крашанок і паски з родзинками яких Ти вперше в житті не їстимеш не хочу бачити рідних і приятелів Реалії 325~бо мусив би христосуватися з ними проминувши Тебе у цьогорічну Великодню неділю пробую уявити Твоє перебування в камері і мене охоплює невимовний розпач напевно у такому не були жінки0мироносиці знайшовши могилу порожньою де ж тіло Твоє о Господи чи не украдено для нової наруги коли б я був серед них сьогодні то не увірував би жодному звістителю навіть не тутейшого походження в чудо воскресіння із мертвих така моя безмежна зневіра у цю Великодню неділю з німими дзвонами ÏÐÎÏÎÍÓÂÀÍÍß 11 «Оруськаземле! ужезашеломянемєси».
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”