Словник Української Мови
Буква
1. Історичний та політичний процес насильницького або примусового поширення російської мови, культури, ідентичності та адміністративних порядків серед неросійських народів, зокрема українців, що супроводжувався обмеженням або ліквідацією національних інституцій, мови та традицій.
2. Добровільне або вимушене засвоєння російської мови, звичаїв або культурних моделей окремою особою або групою осіб з іншого етнічного середовища, що часто веде до втрати власної національної ідентичності.
Приклад 1:
З одного боку, тягнуться люті, запеклі заходи російського правління знівелювати геть усіх, чисто всі підвладні нації, ба приголомшити навіть своїх великорусів, щоб вони нічого більш не бажали, як обрусіння інородців та торжества для національності великоруської над іншими. А з другого боку — що?
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
— у відповідь проти насильного обрусіння помічається скристалізування національного почуття й національної самосвідомості в тих самих інородців, що їхня інтелігенція, доки були не настали часи навмисної русифікації, вже ладна була навіть сама потроху русифікуватися. Інтелігенти українські, татарські й інші «інородчеські», які перед епохою Олександра III вже й були балакали в своїх сім’ях мовою російською, тепер на злість русифікаторам зачали балакати по-своєму, мовою свого народу.
— Тютюнник Григорій, “Вир”