1. Обряд або формальна угода про майбутній шлюб, за якою двоє людей (наречений і наречена) дають згоду одружитися; заручини.
2. Стан осіб, що дали таку обіцянку або урочисто погодилися на шлюб; період між заручинами та весіллям.
обручення
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
По Хре- щенні приведена була [до] Володимира на обручення царівна Анна, сес- тра грецьких царів. І був вінчаний із нею невдовзі законним шлюбом.
— Жиленко Ірина, “Євангеліє від ластівки”
Частина мови: іменник (однина) |