1. (діал.) Власна назва села в Україні, розташованого в Івано-Франківській області.
2. (заст.) Термін, що позначає крайню бідність, злидні, нужду; вживається переважно в літературній мові для надання виразності або в фольклорі.
нужа
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
В у ш і — нужа, воші («ви, невмивані, вперед вуші повібивай-те, а потім учіть ґаздів розуму»). Г а д к а — 1) думка; 2) згадка («прийшли їй на гадку слова старого Тимка»); 3) намір («здоймив руки вгору, як коли би мав гадку злетіти»); 4) сподівання, надія («термосив жінкою, як би не мав уже гадки пустити її живу з рук»; «не май, чоловіче, тої гадки, аби я тебе з рук пустив»).
— Зеров Микола, “Камена”
Приклад 2:
Ще, кажуть, звечора ватажко Іван Чуприна, гріючись коло багаття, постеріг, що вся нужа з сорочки зібралась йому до коміра, та й каже: — Отепер же, панове, буде нам лихо з вражими ляхами: бачите, як уся нужа зібралась мені до коміра! То вже гайдамаки, почувши сеє, повісили носи і записали собі пропало.
— Невідомий автор, “Vibrani Opovidannia Pantielieimon”
Частина мови: іменник (однина) |