новопорядник

1. Особа, яка встановлює новий порядок, реформатор, новатор у певній сфері суспільного життя, політики чи управління.

2. У конкретно-історичному контексті — представник адміністрації, призначеної радянською владою в 1920-х роках для проведення політики «нової економічної політики» (непу) та впорядкування господарського життя.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |