Словник Української Мови
Буква
1. Абстрактний іменник, що означає стан або якість бути нормальним; відповідність загальноприйнятим стандартам, правилам, звичаям або природному ходу речей.
2. У математиці та техніці — властивість об’єкта, системи або процесу відповідати встановленим нормам, критеріям або умовам функціонування.
3. У соціології та психології — стан індивіда або групи, що характеризується відповідністю суспільним очікуванням і прийнятим у даній культурі моделям поведінки.
Приклад 1:
Твердження ваше хибне… І, згадавши, що Іван Семенович нічого, власне, й не сказав тоді, пояснив, обережно слів добираючи: — Всі ми зрозуміли тоді вашу таку… дивну вихватку проти Звірятина і взагалі… як своєрідний вияв вашого обурення на моє твердження про можливість і нормальність кохання між особами цілком ворожих класів… Він помовчав, чекаючи, чи не заперечить Іван Семенович, потім заговорив знову, щодалі все швидше й видимо хвилюючись. — Да, ви були неправі, товаришу Орловець, неправі… Для мене це так очевидно, що я розумію навіть, де корінь вашої помилки… По-вашому, такі люди не можуть кохатися через те, що будуть вони ворожі один до одного.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Дійсно, припустимо, що мається розчин слабкої кислоти, нормальність якого n і рН відомий. Написавши константу рівноваги кислоти: берем до уваги, що: CH+=CA- 214 Діссоціація води мала, і концентра цією йонів Н +, утворюючись за рахунок води, можна знехтувати.
— Невідомий автор, “Oi Ta In Zagalna Khimiia Tech”