нічо

1. (від рос. “ничего”) — розмовне, некоректне запозичення з російської мови, що вживається в значенні українських слів “нічого”, “добре”, “гаразд”, “нормально” (наприклад, у відповідь на питання “Як справи?”). В українській літературній мові не існує.

2. (діал., заст.) — у західних говірках може траплятися як фонетичний варіант займенника “ніщо” у значенні “нічого”.

Приклади вживання

Приклад 1:
“, потім то­го плес­ка­ла в до­лоні й штовх­ну­ла ка­бан­чи­ка но­гою; а як по­ба­чи­ла, що нічо­го з та­ки­ми не­на­же­ра­ми не вдієш ні кри­ком, ні бійкою,- во­на вис­мик­ну­ла з мітли дер­жал­но – і да­вай по­тя­га­ти “не­на­сит­ну про­жир” і вздовж, і впо­пе­рек,- аж по­ки не хрус­ну­ло дер­жал­но… “От, прок­ляті! ка­торжні!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Приклад 2:
Не бу­ло тоді нічо­го, пе­ред чим би він ос­ту­пив­ся; яка б стра­хо­ви­на пе­ред ним не вста­ва­ла – не зля­ка­ти їй йо­го відваж­но­го ду­ху, упер­тої дум­ки, пал­ко­го сер­ця… Та­ко­му не­ма на світі нічо­го та­ко­го, чо­го б він зля­кав-ся/Ю_бог, ні лю­ди не страшні йо­му… Бог страш­ний зло­му, Чіпка ду­ма, що як­що він доб­рий, а лихі лю­ди йо­го дра­ту­ють-… Ось йо­му ми­ну­ло два­над­цять літ. Во­се­ни ра­диться Мот­ря з матір’ю: – Чи не най­ня­ти б нам Чіпку хоч за харч слу­жи­ти?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”

Частина мови: t.d. () |