Словник Української Мови
Буква
1. (від рос. “ничего”) — розмовне, некоректне запозичення з російської мови, що вживається в значенні українських слів “нічого”, “добре”, “гаразд”, “нормально” (наприклад, у відповідь на питання “Як справи?”). В українській літературній мові не існує.
2. (діал., заст.) — у західних говірках може траплятися як фонетичний варіант займенника “ніщо” у значенні “нічого”.
Приклад 1:
“, потім того плескала в долоні й штовхнула кабанчика ногою; а як побачила, що нічого з такими ненажерами не вдієш ні криком, ні бійкою,- вона висмикнула з мітли держално – і давай потягати “ненаситну прожир” і вздовж, і впоперек,- аж поки не хруснуло держално… “От, прокляті! каторжні!..
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”
Приклад 2:
Не було тоді нічого, перед чим би він оступився; яка б страховина перед ним не вставала – не злякати їй його відважного духу, упертої думки, палкого серця… Такому нема на світі нічого такого, чого б він злякав-ся/Ю_бог, ні люди не страшні йому… Бог страшний злому, Чіпка дума, що якщо він добрий, а лихі люди його дратують-… Ось йому минуло дванадцять літ. Восени радиться Мотря з матір’ю: – Чи не найняти б нам Чіпку хоч за харч служити?
— Білик Іван та Мирний Панас, “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”