незборимий

Приклад 1:
ну таке начебто черепашка біленька виповзла на пеньок… із вушком біленьким… тремтяче світання винесення декорацій розміщення світла і напрямків вітру для шуму і блиску листя зітхання намулу з дзижчанням комариків золотий полудень із багна і веселих півників оксамитова жаба кличе когось із зими іволга жовту стрілу пускає враз загорілась вода східці палацу крізь воду постали мармур в прожилках зелених водоростей синя сокира у затінку блідне розрубаний вогнища щит… 106 вона шукає свою сестру: обходить квіти від квітки до квітки ця троянда занадто червона а ця із холодним синюватим полиском на устах трохи страхає її шипшина… щось їй нагадує але таке далеке… в імлі… ще коли вони пасли корови… коли… ось іще одна квітка назви її вона не знає… борсається в глибині бджола… багато пилку… обважніла чи сп’яніла аби не повертатись може й насправді мала таку мету… покидаючи парк я оглядаюся: велетенська тінь стрибком навскоси долає плац сонця і зливається із ще більшою тінню за стіною дерев на корі старих кленів угадується синій висип морозу… межа туманів… як тільки її проминаєш… таку звабливу аж ніби вона ціла мета твого походу здавна омріяна як тільки її проминаєш… тебе заводять до відділка аби ти дізнався про назву держави яку хотів проминути… 107 тупотіння табунів на рівнині… слухаючи як у трубах серед ночі перевертається вода я вловлю неясне тупотіння табунів на рівнині прислухаюся але тупіт даленіє натомість розтуляється пащека синьої прірви із шепотом річкового намулу на дні того шепоту я вирізняю фіалкову мумію у срібному саркофазі… звір зближається чую як розчепилося повітря від кинутого списа я добре його гартував інших звуків не вловлюю хіба що в холоднім світанні обнявши за шию сіру гуску плаче дощ… мабуть у серце поцілений звір входить у мене тепер і я плачу… 108 НЕЗБОРИМИЙ ПОСТРАХ опанував мною всі прадавні місця зміліли через постійне моє рекламування не таємниче а якось збайдужіло зирили вони на мене і на все довкола імпульс сили покинув витоптані галяви і поламані дерева я принишк і щоб перевести дух присів на пеньок пеньок… де взявся він? ВИР ПОГЛИНАЄ це така ясна днина коли багато срібла і таке воно легеньке що вітерець його перебирає в тій днині десь є одне місце начебто вир… синя бабка над ним стрілою летить а червона жариною тане… вир розплетений їх поглинає я теж мав багато друзів та нікого з них вже немає… 109 літній сон розтає у млі сонце колючими скельцями засипає покинуту хату печери під акаціями ще більше темніють щось примарне біліє в їхній глибині найден каже що то печериці але я ніколи не бачив аби хто наближався до них літній сон розтає у млі… є місце фіалок що про нього мало хто знає Бог квітне серед розлогих лугів на пагорбі у гайку що розрісся а квітне тоді коли ще ані листя ані трави а довкола пагорба тільки весняна повенева вода як фіолетовий сон як безмір краси що ось-ось нарине всіма потоками барв оздоблюючи зелені луги… 110 КУПА МОВЧАННЯ Дружині напевне ту жінку я зустрічав колись… але вчора з’явившись несподівано хоча я й чекав… вона висипала на мій письмовий стіл цілу купу океанських черепашок чи справді ми були колись знайомими і вона запам’ятала мою небайдужість до збирання камінців равликів крилець жуків та метеликів що я їх знаходив біля стежки під осінь але ж це було так давно… час не обминув мене і її також і коли вона вже пішла то здалося мені що в тиші поряд з купою черепашок тужно засвітилася купа мовчання наповнена словами які ми не сказали один одному і вже ніколи не скажемо… 1 1 1 МАШИНА Дружині ось машина з міріадів деталей і частин дальної форми призначення яких мені невідоме вважається що я здичавів хоча насправді віддавна волію перебувати в полі поетичних марень які і я цього не заперечую є інструкціями чітко записаними в моїй підсвідомості і все б нічого… якби не добра мила жінка яка простягає мені руку і мов сліпця веде салоном машини вона хоче мене врятувати… як тільки я починаю вириватися борсатись із мене виходить болото з ряскою машина починає грузнути і врешті тоне… — що ти наробив?
— Невідомий автор, “Mikola Sluga Pivoniyi”