НЕВ’Я́НУЩІСТЬ, -і, жін. Властивість і стан за значенням нев’янущий; здатність не в’янути, не втрачати свіжості, сили, краси, актуальності або значущості з плином часу. Уживається переважно в піднесеному, поетичному або урочистому контексті для означення вічності, нетлінності, незгасної пам’яті чи невмирущої слави.
нев’янущість
Буква
Приклади вживання
Відсутні
Частина мови: іменник (однина) |