**НЕВПОКІ́Й**, -ко́ю, чол. Стан тривоги, неспокою, внутрішнього хвилювання; відсутність спокою, душевної рівноваги. Викликати невпокій. Жити в невпокої.
невпокій
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
І знову, як було спочатку, на обличчі в неї випливло щось нерозгадане, знову не можна було одірвати очей од неї, а в грудях чогось починав зростати, як і вперше, якийсь невпокій. V Після перших ранніх дощів висохло й стояло довго на годині.
— Степан Васильченко, “Talant Stiepan Vasil Ovich Vasil Chien”
Частина мови: іменник (однина) |