невпізнаний

Приклад 1:
не тільки ніхто ще й сам я покину себе… осіннє сонце повне порожніх гнізд… живу як оса — на одному промені… тінь з будинку навпроти… крило кажана… жовті кігті на підвіконні… щоб прогнати ти наливаєш… п’єш з гранчака поволі — і він розгортається: двері і двері… але це дуже далеко особливо як дивитись на світло… тебе нема а лист на пошті… мов смужка світла у ледь прочинені двері… тебе нема а лист на пошті… стою невпізнаний тобою бо кожен лист то інше запитання в анкеті що її заповнюю на пошті… 220 сміх фіалкових жінок зароджується у квітнику — подарунок прірви… НЕНАПОВНЕНИЙ БАСЕЙН я чекав побачити глибину але блакитні кахлі потріскались… в тріщинах проросли топольки і це схоже на луки де вода одступила… хіба ти вже забув розкіш шовкових бризок і зграї намистин рибин червоних? весна теж тріснула і в її тріщинах квітують абрикоси… у щілину я вислизнув поглянути на верби понад водою верби… світле те що минає… і не знайду його бо поки зрозумію що воно світле — вже й потемніло… що можна вважати вечором… чи коли стомився і хліб смакує чи коли над лампою попелясті метелики чи коли золоті рибки в акваріумі очей?
— Невідомий автор, “Mikola Sluga Pivoniyi”