невдовзі

Приклад 1:
То був апогей моєї музичної «кар’єри», невдовзі заняття довелося кинути через хворобу сухожиль на правій руці та й за браком часу. Тим з більшим запалом поринула я в концертне життя: хори — народні й академічні, виконавці — вокалісти й інструменталісти — Зара Долуханова і Ніна Дорліак, тріо Лісіціан, Святослав Ріхтер і Мстислав Ростропович (ніколи не забуду його блискучих авторських концертів з коментарями до виконуваних ним творів, зокрема присвячених йому концертів Шостаковича, з демонстрацією досягнень своїх учнів), симфонічні концерти з уславленими диригентами, серед яких Віллі Фереро, Герман Абендрот, Євгеній Мравинський, чеський симфонічний оркестр із Карелом Анчерлом, та й наші незрадливі й невтомні Натан Рахлін і Костянтин Симеонов, — вибирати було з кого.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 2:
Він чимраз виразніше розумів, що невдовзі, за кілька днів, мусить настати розлука, і швидше за все — розлука назавше. Тим часом, виходячи з Мерчерії на площу Сан Марко під годинниковою вежею (Toppo дель Орольоджіо), ліворуч від Старих Прокурацій, Станіслав Перфецький зненацька і гостро відчув, що в жодному разі не хотів би колись розлучитися з цією жінкою, що решту життя хотів би її поруч, а померти хотів би одного з нею дня.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 3:
Невдовзі після цього окрилений Альборак хвацько заримував Балкан з вулканом, облаяв столицю Албанії як «донедавна місто тиранів», порівняв Юґославію з розшматованою піццою (вочевидь, пам’ятаючи, що по-словенськи «піцца» — з одним «ц» — означає щось інше, вологе і потаємне), Австро-Угорщину нарік «текстом, який так ніхто й ніколи не дочитав унаслідок його еклектичності», водночас пересуваючи, ніби фігури по шахівниці, античних та біблійних героїв, гостро засудив якихось «ослів з Осло», ніби ненароком переплутав Венецію з Віднем, Латинську Америку порівняв із канібальською ресторацією, де фірмовою стравою номер один виступає «гарматне м’ясо», демократичну Росію назвав печеним 93 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ льодом, про- Європу висловився, що вона має «Езопів комплекс», а рік світової загибелі Карнавалу вивів за допо­ могою окремої формули X-Y z > п де X — період незавершеного будівництва Вавилонської вежі, Y — швидкість поширення Тисячолітнього Царства, Z — Число Звіра (константа), a n — порядковий номер цивілізації. Завершив обуреною заявою з приводу викрадення у Венеції його «alter ego і найближчого товариша», з яким об’їздив дев’яносто три країни світу і сім разів перетинав екватор «у найгарячіших точках».
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 4:
Поки Анджеліко відносив спорожнілі пляшки і приносив нові — тільки вже не з вальполічеллою, а з соаве, — мій гість Станіслав узявся до невеличкого зґрабного бандолеона і трохи пограв якихось своїх мелодій, однак невдовзі вийшов на необхідну тональність, аби виконати (без уловних вухом неточностей) «La venenosa» й відразу після неї «La lusignola» незабутнього Тарквініо Мерулі. Я дуже похвалив його за спосіб виконання — дещо затвердий як на італійську музику, але тим і своєрідний.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 5:
Доктор не спав, «я взагалі не прихильник опери», заявив Доктор, «але ця річ мені направду подоба­ ється», невдовзі він уже знову рівномірно і глибоко посопував, а проте майже ніхто не звернув на це уваги, адже по сцені стрибав балет «Сексапіллер», а дует Орфея і Ріни виявився насправді дуетом Оттавіо й Анни, сильне враження на гляда­ чів учинили підвішені понад сценою на ланцюгах скляні об’єми, в яких сиділо повно всілякого живого гаддя — кроко­ дили, ропухи, змії, саламандри, ігуани тощо; ці великі скляні посудини загрозливо гойдалися над головами співака і співачки, напевно, символізуючи ту небезпеку, яку готував для них дальший сюжет опери, одна з віолончелісток при цьому зомліла і її, разом з інструментом, спазматично затис- нутим між ногами, витягнули кудись за лаштунки; опритомніла вона тільки після чергового електричного розряду громів і блискавок з наступним шоком для більшої частини публіки, Респондент скинув зі свого коліна руку сплячого Доктора, «це вже занадто», буркнув Доктор крізь сон, вистава тривала, троє друзів-негідників уже забивали баки знайомим куртизан­ кам, насправді то були ніякі не Карамбольйо, Пантальоне і Ґапілейо, а також не Смеральдіна, Кляріче і Розалінда, а Альфонсо, Ґульєльмо і Феррандо вкупі з Дорабелльою, Фйорділіджі та Деспіною, і кожен, хто любить «Cosi fan tutte», міг легко це розпізнати; ліва частина партеру, викуплена Товариством приятелів театру «Ля Феніче», безперервно протестувала свистом і скандуванням, а віце-президент 167 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ Серджіо Камероні навіть розкрив над собою величезну парасолю з коловим написом «Геть з Опери шоу-бізнес!», парасоля бувала особливо помічною у випадках чергового атмосферного потрясіння; потім сталося щось жахливе — на сцену було випущено безліч (понад шістсот) напіводяг- нутих хлопців і дівчат, які в супроводі хору друїдів з беллінів- ської «Норми» почали творити велику любосласну гру кожного з кожним і всіх з усіма, вони спліталися і розпліталися, схрещувалися і скліщувалися, повзали й лазили, і лизали теж, це було якесь таке хтиве муравлисько, багаточленне тіло, просякнуте вологою й ніжністю, хористи ледь витримували, Товариство приятелів уперше затихло, тілесна жага таки перекинулася на глядацтво, зала набрякла стогонами, зой­ ками і закличними жіночими повискуваннями, глухо вовтузи­ лося щось у партері, з деяких балконів летіли частини дамського одягу, друїди набирали дедалі вищої магічної сили, я й сама ледве стримувалася, Докторове сопіння чимраз більше збуджувало мене, і все працювало на режисерську ідею: лазери, комп’ютери, світлові спалахи звідусіль, три чаклунські оркестри, дві тисячі живих виконавців на сцені та поза нею і ще три з половиною тисячі в глядацькій залі, — все, все, все працювало в єдиному пориві до спільного і вели­ кого оргазму, але саме в цю мить, у передмить одночасного і нестримного завершення епізоду, за нами рипнули двері, озирнувшись, я побачила силует когось, хто ступив на наш балкон, мені зда­ лося, що то бачений в антракті найманий убивця, але я не мала певності, бо, повторюю, бачила тільки силует на тлі дверного прорізу, а проте щось підштовхнуло, змусило мене крикнути «будь обережний!», і Стах (закреслено) Респондент ніби все відразу зрозумів: у спину йому летів ніж, і куля, пущена з пістолета, і капсуля з ціяністим калієм, і голка з кураре, і двоє ґевалів, зодягнутих у шати венеційських найманих убивць, підкралися ззаду, щоби його задушити голими руками або шовковим шнурком, або шкіряною шлейкою, або перерізати горло щербатою бритвою, це була його смерть, я не знаю навіщо, кому це потрібно, вони таки розшукали його в цьому перелюдненому театрі, вистежили, саме тут, де майже всі ходять у масках і де безліч разів ГІЕРВЕР31Я 168 помирають на сцені, — Респондент перемахнув довгими ногами через балкон , на тисячну частку секунди повиснувши у сповненому мерехтінь і випарів просторі, вхопився обіруч за натягнуту для «турецького польоту» линву й тоді, високо задираючи голову, щоб не втратити окуляри, та час від часу пригальмовуючи над завороженою внизу публікою, пустився з’їжджати в напрямку сцени, прожектор відразу знайшов його і не випускав, герої масового перелюбства вже розповзалися врізнобіч, коли Респондент зістрибнув на кін десь у глибині сцени, за драпіруваннями, щось тяжко гепнуло до підлоги, публіка вдарила «bravo!», а триста фанфар сповістило про­ довження дії. Я чула, як тут, поруч зі мною, вони скрегочуть зубами, як лаються і сваряться між собою, від них несло часником, потом і сумішшю дорогих дезодорантів, з уривків їхніх фраз я висну­ вала, що вони спробують пробратися за лаштунки, аби там усе-таки прикінчити Респондента, я, можливо, й не мала на це права, але наважилася в такій ситуації вдатися до засобів 1 (17) …тому я займаюся театром.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”