1. Почуття незадоволення, невдоволеного стану; невдоволення.
2. Властивість, яка виражається в постійній схильності бути незадоволеним, примхливості, вередливості.
Словник Української Мови
Буква
1. Почуття незадоволення, невдоволеного стану; невдоволення.
2. Властивість, яка виражається в постійній схильності бути незадоволеним, примхливості, вередливості.
Приклад 1:
І наслідком цих невеселих міркувань у хлопцеві купчилась невдоволеність, що отруювала йому академічні успіхи, знебарвлювала сподіванки і послаблювала енергію. Він раптом уявив собі, що перевтомився, і потай покладав якусь — коли не більшу — частину свого уявного виснаження на карб мусіньки, якої пристрасть зовсім недоцільно, як починало йому здаватись, пожирала його сили, варті вищого й ціннішого вжитку.Лекторське бюро його не підмануло, і за півтора тижні він дістав листовну пропозицію прийняти гурток в житлоспілці від лектора т. Ланського, що заявив бажання той гурток покинути.
— Підмогильний Валер’ян, “Місто”