Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або стан нетлінного; незнищенність, незнищуваність, незгинність, вічність (про щось абстрактне, духовне).
2. У релігійному, переважно християнському, вжитку — особливий стан святих мощей, коли вони не піддаються природному розкладу та тлінню, що сприймається як ознака святості.
3. Переносно — символічне позначення чогось, що зберігається в пам’яті, не забувається, не втрачає своєї цінності з часом.
Приклад 1:
Богочоловік наш, говорив він, є наш вінок: не вмираємо, лише змінюємось зі смерті в життя, із тління у нетління. Вмирають і вмерли вже, бо Бог їх – їх черево, і слава їх – у їх соромі.
— Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”
Приклад 2:
Це дивний початок: у немочі – сила, у тліні – нетління, а у дрібниці є велич. Він, починаючи, закінчує, а закінчуючи – починає; народжуючи – губить, а погубляючи – народжує; протилежним лікуючи протилежне, і ворожим премудро допомагаючи ворожому, як свідчить гострий філософських учнів вислів: “Unius interitus est alterius generatio” – “Загибель одної речі народжує іншу істоту”.
— Невідомий автор, “Grigorii Piznai V Sobi Liudinu”