нестак

Приклад 1:
— але вдома, в твоїй бiднiй забембанiй країнi — країнi урядовцiв в обвислих штанях i всiяних лупою пiджаках, оплилих письменникiв, зугарних читати лиш одною мовою, та й з того вмiння нестак‑то вжиткуючих, i бистрооких, жучкуватих бiзнесовцiв iз навичками колишнiх комсомольських секретарiв, — все воно якось нi до чого не крiпилося, провисало непритокмане й ото хiба тiльки до виливу жовчi дрочило, своєю туманною, зашифрованою в незнайомих iменнях i реалiях недосяжнiстю, натоптуваних домашнiх самоукiв (чомусь незмiнно — на куцих, жокейськи вивернутих ногах: порода така, чи що? ), закваснiлих де‑небудь в обласнiй публiчнiй бiблiотецi iменi Грьомiна в час, коли ти мала нахабство (чи може, дурне щастя, думалось їм?)
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 2:
Ледi й джентльмени, жаль за власним, з дня на день марнованим тiлом — це почуття, знайоме хiба ГУЛАГiвським в’язням: вечорами у ваннi я розглядаю перед дзеркалом (начепивши совинi окуляри, тi самi, з товстими скельцями, так що вигляд маю достолиха кумедний) свої груди, досi такi незмiнно кулясто‑пружнi, визивно насторченi пипками врiзнобiч (“Это ж надо, — казав колись, нестак i давно, один недоукраїнiзований мною мужчина, — наверно, четвертый размер, а как держится! “): цiєї осенi вони вперше охляли, недвозначно посунулися долi, наводячи на гадку про перестояне сире тiсто, i взялись якимись вiдворо‑тними плямками, схожими на пiгментнi, а вершечки що‑далi, то бiльше нагадують потемнiлу шкiрку зморщеного персика, — той чоловiк був з тих, хто взагалi кепсько уявляє, що робити з жiночими грудьми, окрiм хiба як ущипнути крiзь одежу, але справа, звiсно, не в ньому, — це було гарне тiло, здорове, розумне й життєрадiсне, i, слiд вiддати йому належне, воно збiса довго трималось, тiльки з тим чоловiком зворохобилось одразу, але я прикрикнула на нього, грубо й нецеремонно, а воно противилось, скiмлило якимись хронiчними застудами, опухлими залозками й лихоманковими висипками, “ослаблення iмунiтету”, казали лiкарi, а я виборсувалася з по‑стелi, заклеювала висипки пластирем i, палена гарячкою, летiла на вокзал, поїзд, гримочучи по стиках рейок, мчав мене крiзь нiч у мiсто, звiдки мовчав той чоловiк, розгепавши на друзки свою дорогоцiнну машину, в нiч аварiї менi приснилося, начеб йому її вкрали, i вiршi, несвiдомi яви, але, своїм звичаєм, сновидно‑видющi, напливали, як у туманi крайобраз за вiкном: “Тодi ще мав упасти снiг.
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 3:
Колись, i нестак‑то й давно, всього яких три поколiння тому, ледi й джентльмени, дозвольте вас запевнити, ми були iнак‑шi, на потвердження чому вистачить висвiтлити на екранi — якщо в аудиторiї знайдеться екран i проектор — бодай кiлька кадрiв — тогочаснi, до прожовтi вибляклi знiмки селянських родин, застиглих у ненатурально штивних позах: в центрi батько й з по‑школярськи складеними на колiнах руками, регуляцiї народжу‑ваностi, звiсно, жодної, i над ними височiє цiлий лiс постатей — хлопи як дуби, один в одного, мов пере‑митi, однаково зосереджено сурмоняться в об’єктив з‑пiд нахмарених брiв, старанно, “на мокро” зачесанi чуприни, волячi шиї розпирають тiсно защiпнутi комiр‑цi празникових сорочок, молодший, що, здається, досi пропiкає знiмок огнистим зором, звичайно в гiмназичнiй формi з кашкетом, це коштувало теличку на рiк: дасть Бог, вивчиться, в люди вийде, таке ж бо воно змалечку вдалося бистре на розум, — а вони потiм гинули пiд Крутами, пiд Бродами i де там ще, тi, з кого мала поставати наша елiта, — дiвчата ж здебiльшого в народних строях: брязкуча, навiть на око, провислiсть ковткiв, коралiв, розкиданих по плечах кiс i лент, мохнато‑рясно вишиванi полики, бахмата нефоремнiсть спiдниць i керсеток не укриває пишноти здорових тiл, готових родити, я, проте, спецiально прошу звернути увагу на обличчя, ледi й джентльмени, — це прекраснi, вимовнi обличчя, над якими попрацював — i Божий рiзець, i роки трудного життя, котре, — якщо лиш не доскiпуватися в нiм повсякчас сенсу, як то здуру чинимо ми, а приймати як є, як погоду й негоду, — помалу‑малу стесує з виду вториннi навалькування, оголюючи скупу чистоту первiсної — Божої‑таки? — горорiзь‑би: все лишнє пiдтягається, пiдчищається, виопуклюються чола, впертiшають щелепи, i все глибше висвiчу‑ються — очi, очi, очi, чорнозем пiдвiвся, i погляд його з вiддалi часу — страшний i спитуючий, — що з ними всiма потiм сталося, вимерли в тридцять третьому?
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”