Словник Української Мови
Буква
1. Абстрактний іменник, що означає властивість або стан бути нескореним, незламним; здатність чинити опір, не піддаватися насильству, пригніченню чи підкоренню.
2. (У переносному значенні) Стойкість, непохитність духу, вольовий характер, який не зламується ні перед якими випробуваннями або тиском.
Приклад 1:
Ігор Маленький Примхлива зваба провидіння (Уривок) У віршах вісімдесятих років Аттила Могильний написав усе, що відбулося з ним у наступні два з лишком десятиліття, передречена власна недомовленість, самотність, погірдлива нескореність людини, що не здатна вписатися у пересічний соціум. Передречена навіть власна непереможність, бо «мертві сраму не ймуть» і залишаються непереможеним споришем на байдужій бруківці вулиць.
— Могильний Аттила, “Київські контури (збірка)”