ІНСТРУМЕНТАЛІ́ЗМ, -у, чол.
1. Напрям у філософії та методології науки, який розглядає наукові поняття, теорії та гіпотези не як відображення об’єктивної реальності, а лише як зручні інструменти (знаряддя) для систематизації досвіду, передбачення явищ та практичної діяльності.
2. У мистецтві (зокрема в музиці та живопису) — течія або підхід, що надає перевагу технічній майстерності, засобам вираження та формі перед змістом або ідейним наповненням твору.