Словник Української Мови
Буква
1. Властивість або якість того, що є непристойним; безцеремонність, безсоромність, цинічність у поведінці, вчинках або висловлюваннях.
2. Непристойна, цинічна, груба поведінка, вчинок або висловлювання; щось, що суперечить загальноприйнятим нормам моралі та пристойності.
Приклад 1:
а ви вимовляєте: scheisslich[82]… Це ж непристойність виходить. — Коли ти, Володимире, зараз не стулиш губу, то я встану з-за столу та й піду геть, а мамі твоїй скажу, що сидіти поруч таких непристойників, як ти, нема змоги… Видко було, що цим разом стара дівуля вже не жартувала, а справді розсердилася.
— Тютюнник Григорій, “Вир”
Приклад 2:
Для культурної рафінованої людини шлюбний акт надто вульґарна річ, щоб можна було наважитись на подібну непристойність. Серафікус поклав свою масивну волохату руку на тонку темну руку Корвина й додав: — Я не хочу розвивати будь-яких складних теорій, але дозволю собі спинити вашу увагу на деяких побутових подробицях.
— Домонтович В., “Доктор Серафікус”