1. Фонетичне явище в історичному розвитку східнослов’янських мов, що полягає у випадінні (зменшенні) слабких напівголосних звуків *ъ (ер) та *ь (ерь) у певних позиціях у слові, що призвело до утворення так званих повноголосних (*оро*, *оло*, *ере*) або неповноголосних (*ра*, *ла*, *ре*) сполучень у різних мовах.
2. У порівняльному мовознавстві — одна з двох основних ознак, що розрізняють східнослов’янські мови (українську, білоруську, російську) від південнослов’янських (наприклад, старослов’янської, болгарської, сербської); саме наявність у слові сполучень *ра*, *ла*, *ре* на місці давніх праслов’янських *or*, *ol*, *er* між приголосними (напр., укр. *брама*, *глас*, *черево* порівн. зі ст.-слов. *брама*, *гласъ*, *чрево*).