неповноголосний
[nɛpoʋnoɦolosnɪj] Прикметник
Буква:Н
Значення
-
(мовознавство) Про звук, який утворюється без участі голосових зв’язок, лише за рахунок шуму від проходження повітря через зімкнення або зближення органів мовлення; глухий.
-
(мовознавство, іст.) Про поєднання звуків у праслов’янській мові, де між приголосними за певних умов зникали голосні *ъ або *ь, що згодом призвело до утворення повноголосних сполучень (на зразок *gord- > город) у східнослов’янських мовах; такий, що стосується цих давніх звукосполучень.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. неповноголосний, р. неповноголосного, д. неповноголосному, з. неповноголосного, о. неповноголосним, м. неповноголоснім