Словник Української Мови
Буква
1. Властивість за значенням прикметника “непорочний“; стан, коли людина чи явище не мають вад, гріхів, морально чи фізично чистий, незайманий.
2. У християнській догматиці та богослов’ї — безгрішність, цнотливість, особливо у контексті Діви Марії (Непорочне Зачаття).
3. Переносно — цілісність, незайманість, недоторканність (наприклад, територіальна чи правова).
Приклад 1:
Найбільшими життєвими цінностями вони вважали «п’ять проявів щастя» — довголіття, багатство, міцне здоров’я й духовне вмиротворення, кохання й непорочність, можливість спокійно померти в рідній домівці. Китайці бажали один одному прожити «десять тисяч років» чи, в гіршому випадку, «тисячу осеней», виплекати десяток-півтора синів і не менше онуків.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”