1. Літературна течія в давньоримській поезії середини I ст. до н. е., представники якої (так звані неотерики, або “нові поети”) наслідували елліністичну, особливо александрійську, поезію, прагнули до вишуканої форми, віртуозної техніки та ерудиції, обробляли переважно міфологічні та любовні сюжети в невеликих за обсягом творах (епіліях, епіграмах).
2. Власна назва конкретної історичної школи або групи давньоримських поетів цього напряму, до якої належали Гай Валерій Катулл, Гай Гельвій Цінна, Гай Ліциній Кальв та інші.