1. Власна назва філософського терміну, що позначає фундаментальну онтологічну категорію, запропоновану українським філософом Володимиром Єрмоленком для опису буття, яке не є ні об’єктом, ні суб’єктом, а виступає умовою їх можливості; позначає простір-основу, “нічию землю” між внутрішнім і зовнішнім, що не має визначених властивостей (атрибутів), але робить можливим саме існування особливого (об’єктів, явищ, подій).
2. У ширшому вживанні — стан, якість або характеристика чогось, що позбавлене виразних, індивідуальних ознак; те, що не має особливостей, що є звичайним, непомітним, невиразним.