1. Сукупність релігійних течій у протестантизмі, що виникли наприкінці XIX — на початку XX століття як реакція на модернізм і раціоналізм, з акцентом на особистому духовному досвіді, харизматичних проявах (наприклад, глосолалія, пророцтва, зцілення) та відродженні ранньохристиянських ідеалів; часто ототожнюється з п’ятидесятництвом та харизматичним рухом.
2. У ширшому значенні — загальна назва для новітніх напрямів і рухів у протестантському християнстві, що сформувалися в посттрадиційний період і відрізняються активною місіонерською діяльністю, емоційним стилем богослужіння та адаптацією до сучасних культурних контекстів.