неоплатонізм

Буква:Н

Значення

Філософська течія пізньої античності (III–VI ст. н.е.), що синтезувала ідеї Платона з елементами аристотелізму, стоїцизму та інших шкіл, розвиваючи вчення про ієрархічну будову буття, що походить від єдиного першоджерела (Єдиного), та про містичне злиття душі з божеством через екстаз; остання велика система язичницької філософії, що значно вплинула на патристику та середньовічну думку.
Напрям у філософії епохи Відродження та Нового часу, що відроджував та переосмислював ідеї античного неоплатонізму.

Граматичні форми:

н. неоплатонізм, р. неоплатонізму, д. неоплатонізмові, з. неоплатонізм, о. неоплатонізмом, м. неоплатонізмі, к. неоплатонізме