1. Послідовник неопіфагореїзму — філософсько-релігійної течії в елліністичному та римському світі (I ст. до н.е. — II ст. н.е.), що відроджувала та переосмислювала вчення Піфагора, поєднуючи його з елементами платонізму, аристотелізму та містичних культів.
2. Представник напряму в античній філософії, який розвивав числову метафізику, вчення про душу та космос, астрологію і магію, спираючись на авторитет Піфагора та приписувані йому тексти.