1. Філософсько-релігійна течія в елліністичному світі (І ст. до н. е. — ІІ ст. н. е.), що відроджувала та переосмислювала вчення Піфагора, поєднуючи його числову містику з елементами платонізму, аристотелізму та орфізму; характеризувалася вірою в імміграцію душ, аскетизмом, шануванням числової символіки та розвитком нумерології.
2. Напрям у філософії пізньої античності (неоплатонізм), представники якого, зокрема Нуменій Апамейський, активно використовували піфагорійські доктрини для інтерпретації платонівської метафізики.
3. У широкому значенні — будь-яке пізніше філософське чи релігійне вчення, що звертається до авторитету Піфагора та його числової містики.