1. Послідовник неокантіанства — філософського напряму кінця XIX — початку XX століття, що відроджував та переосмислював ідеї Іммануїла Канта, зокрема в галузі теорії пізнання та етики.
2. Представник однієї з різновидних шкіл неокантіанства, таких як Марбурзька (Г. Коген, П. Наторп) чи Баденська (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт), які мали специфічні акценти у тлумаченні кантівської спадщини.