Значення
-
Послідовник неокантіанства — філософського напряму кінця XIX — початку XX століття, що відроджував та переосмислював ідеї Іммануїла Канта, зокрема в галузі теорії пізнання та етики.
-
Представник однієї з різновидних шкіл неокантіанства, таких як Марбурзька (Г. Коген, П. Наторп) чи Баденська (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт), які мали специфічні акценти у тлумаченні кантівської спадщини.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. неокантіанець, р. неокантіанця, д. неокантіанцеві, з. неокантіанця, о. неокантіанцем, м. неокантіанцеві, к. неокантіанцю