Необіхевіоризм — напрям у психології, що виник у середині XX століття як розвиток класичного біхевіоризму, який, на відміну від попередників, враховує не лише зовнішні стимули та реакції, але й проміжні (опосередковані) психологічні чинники (наприклад, очікування, знання, когнітивні карти) як детермінанти поведінки.
Необіхевіоризм — філософська та методологічна концепція в психології, пов’язана з іменами Е. Толмена, К. Халла та ін., що наголошує на необхідності введення гіпотетичних проміжних змінних між об’єктивно фіксованими стимулами та реакціями для пояснення складних форм навчання та цілеспрямованої поведінки.