нема

Приклад 1:
«Той, що греблі рве» Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водяній царівні нема на світі рівні! Збігав я гори, долини, яри, ізвори, — милішої коханки нема від озерянки.
— Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”

Приклад 2:
Їхнє вчора — гірке й непривітне, Їхнє завтра — гірка тюрма, І нема для них раю світлого, І катам їхнім суду — нема. Тільки час вашу велич зміряє, Але все ж — поки прийде той час — Якщо є на землі цій віра, Варто жити — заради вас.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”

Приклад 3:
— Тут і справді є над чим подумати, Лайзо… — Тут нема над чим думати, dolly! Усе ясно й так!
— Андрухович Юрій, “Перверзія”

Приклад 4:
), і нехай Чоботаренко легковажно не відмахується, ніби то несуттєве: якби так відмахуватися, то весь світ несуттєвий, купка сміття та й годі, хоча, зрештою, чи світ суттєвий, чи ні — зараз ані трохи не важливе, натомість дуже і навіть винятково, так, так, винятково, і тут нема чого ширитися! отож винятково важливе, що Мартина сукня — це брокат, а не шифон уже бодай тому, що його, Блажків, сонет звучить тільки на брокаті і на жодній іншій тканині, оскільки це не просто собі якийсь перший-ліпший сонет і не просто собі якась сукня, а смолоскип майбутнього, визначення й функцію яких Чоботаренко за браком відповідного досвіду так одразу, може, й не збагне, якщо він, Блажко, то наочніше не продемонструє на папері, бо щойно мавши перед собою графічне зображення, Чоботаренко навіч переконається: Блажко — сякий-такий, п’ятий-десятий, — кожному не догодити, — ніколи не говорить на вітер, якщо він каже: Мартина сукня — це структурний сонет, і то унікального, Блажкового зразка (головне зразок: copyright by Блажко), то це і є структурний сонет, і нехай Чоботаренко забуде, ніби він нічого не тямить ні в брокаті, який йому проте видається ідіотським шифоном (і звідки той шифон уліз йому в мозок?)
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”