негнучкість

Приклад 1:
Очевидна річ, за дещо інших обставин Панас потрапив би що завгодно почути й зауважити, бож він не прийшов на світ аж такою довбнею, як це часами здавалося надто нетерплячому Наумикові, тільки якось воно так мимоволі виходило (може, саме тому, що Наумикові надто хотілося, аби Панас щось певне, чого Наумик однак не уточнював, обмежуючися натяками, які лише збивали Панаса з пантелику, почув і побачив, — а це фатально й впливало на те), що саме під час Наумикових музичних імпровізацій, котрі, як ніщо інше, одразу умиротворювали Панасові душу, він нічого не чув і не бачив (та й як тут було щось почути й побачити, коли звук органу вмить розматеріялізовував Панасове тіло, Юрка, весь світ, наслідком чого він, Ощипко, й не міг нічого почути й побачити), доводячи Наумика до розпачу, з якого той, здавалося, дуже поволі видибував, що врешті-решт після чималих вагань і змусило його облишити напастувати Панаса й ще раз замислитися, чи така виняткова Ощипкова негнучкість, зокрема його нагла сліпота і явний брак слуху не свідчили, бува, що Провидіння навмисне заклало Панасові вуха й очі, аби цим самим подати йому, Наумикові, знак, щоб він не кидався на боки, вишукуючи додаткових свідчень, котрі однак не могли нічого змінити, а прямував путівцем, на який йому так не хотілося ступати, оскільки Панас тут йому нічим не зарадить вже хоча б із тієї простої причини, що не Панас, а він, Наумик, і то чи не завдяки своїм найновішим композиціям: Великодній симфонії і особливо двом кантатам на тему страстей Христових, що останнім часом дедалі глибше підміновували йому серце й мозок, став на прю з дияволом. Тобто, сама ця боротьба розпочалася не відразу, адже попервах Наумик найменше прагнув цієї боротьби, уперто нехтуючи дедалі наполегливішим наступом мороку, бож йому, Наумикові, тоді й на думку не спадало, що сатана спокушуватиме його іскрою Божою, до якої сили тьми не мали доступу, та й потім усі ті вступні оприсутнення нечистого (яким певною мірою сприяли не пише плямисті храмові сутінки, а й Наумикове чергове запалення очей, що їх він не раз з успіхом лікував, промиваючи міцним чаєм, або коли це одразу не діяло, на півгодини кладучи добре намочену в чаевому заварі хусточку на повіки, надто чутливі на протяги й порох, після чого зір знову набирав гостроти, нещадно зводячи докупи всі ті проміжні з’яви, що доти напастували око, уможливлюючи оприсутнення нечистого, з’яви, котрі…) скидалися радше на школярські витівки, ніж на справжню спокусу, оскільки навіть коли вперше в церкві святої Марії перед Тином йому, Наумикові, явився диявол, вибалянсовуючи, мов ковзаняр, на золоченій трубі лівого опецькуватого янголятка, яке дмухало до стіни в упрапоровану сурму, Наумик не надав цьому особливого значення, припускаючи, що його, Наумика, просто долає перевтома, хоча вже тоді спокусник роду людського виклав йому все те, з чим він заходився вчащати й пізніше.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”