Словник Української Мови
Буква
НАЗИВАТИ, дієслово, недоконаного виду.
1. Давати кому-, чому-небудь ім’я, назву; іменувати. Називати дитину на честь бабусі.
2. Вимовляти чиєсь ім’я, назву кого-, чого-небудь; повідомляти, хто або що є об’єктом мовлення. Він не хотів називати свого прізвища.
3. Характеризувати кого-, що-небудь певним чином, давати комусь, чомусь якусь оцінку, визначення. Його сміливо можна називати справжнім другом.
Приклад 1:
Зупинялася в активного «резидента» української культури в Москві Євгенії (Ївги, як вона себе любила називати) Дейч. Читала їй та її гостям вірші Василя, які вражали всіх силою слова й духу.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Приклад 2:
Одного дня той просто збожеволів і почав називати себе Voi de Flècheì. Хворобливе уявлення проґресувало настільки швидко, що вже через вісім діб бідолаха міг тільки свистіти, будучи водночас і предметом як таким, і станом предмета, і 1 Політ Стріли (фр).
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 3:
Потоком вектора напруженості б у- демо називати величину αcosEdSdФE = або ( )Sd,EdSEdФ nE == , де nE – проекція вект ора E на напрямок вектора нормалі, а вектор ndSSd = . Повний потік вектора напруженості через довільну поверхню S буде dS cosEdSEФ SS E n ∫∫ == α .
— Невідомий автор, “168 І.Є.Лопатинський. Фізика. Підручник. 2005”