наздогад

Приклад 1:
— “Червону”, — до бармена, з комiчно‑безрадно розкладеними руками: “Вона сказала — червону”, — i вже бармен сочиться, як спiлий персик, розлитим по лицю усмiхом спiвучастi й, наповняючи лямпки смолисто‑тягучою, мов розтоплений бурштин, рiдиною, переливає через верх, — о, свiт лю‑бить закоханих, бо лиш вони в тупiй монотонностi буднiв ще дають йому наздогад, що насправдi вiн iнак‑ший, лiпший, нiж звик про себе думати, що досить iно простягнути руку, крутонути контакт — i все довкола заграє, замерехтить барвистими скельцями з дитячого калейдоскопа, засмiється од повняви сил i пуститься в танок! — старенький вуличний фотограф на парковiй лавочцi, коло нього недвижною скiфською бабою тiтка в сукнянiй кацавейцi: “Сфотографiруйте оно моло‑дих!”
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 2:
Коли незнаним Львовом ішов наздогад, близячи свій час (аж ось, аж ось, аж ось ти, мить прощання, що обігнала зустріч), вже тоді, коли сподіючись щасливих зичень, нас виглядали сонми хорих з клініки, а урочистий вікопомний спів був греблею для гомінких трамваїв і перехожих спізнених, збагнув я: це все — одне прощання понадмірне — з Вітчизною, зі світом, із життям. «Немов крізь шиби, кроплені дощами,..» Немов крізь шиби, кроплені дощами, крізь скрик розлуки, ліхтарів і ґрат затрембітав тонкими голосами гранчастий келих квітів і дівчат.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”

Приклад 3:
По його думцi, вiн, бачиться, закинув Марусi наздогад, що се вiн її любить, i дума: “Коли б вона не мала кого на приметi та щоб його хоч трохи любила, то бiльш би йому нiчого i не треба; не хотiв би нi грошей, нi панства. Так-бо почервонiла, як я їй став закидати, що її полюбив, i очицi опустила у землю, а рученятами усе хусточку крутила, вже, вiрно, з серця; а як пiшла за Оленою, то не тiльки йому i словця не сказала, та i не глянула на нього”.
— Невідомий автор, “Grighorii Fiedorovich Kvitka Os”