НАВО́ДЖЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням наводити, навести 1–4, 6, 7, 9, 10. Наводження гармати на ціль. Наводження довідки. Наводження порядку. Наводження лиску.
2. спец. Процес спрямування оптичного приладу, зброї або вимірювального інструмента на певний об’єкт. Система наводження лазерного променя. Точність наводження телескопа.
3. заст., розм. Те саме, що наврочення; дія за значенням наводити (псування, хворобу, пристріт). Вірили в наводження хвороби через замовляння.