Значення
-
Верхня, завершальна частина чого-небудь; наконечник, верхівка.
-
У давньоруському та українському озброєнні — металеве навершя (набалдашник) руків’я меча, шаблі або іншої холодної зброї, що запобігає вислизанню руки та іноді слугує для нанесення удару.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. навершник, р. навершника, д. навершникові, з. навершника, о. навершником, м. навершникові, к. навершнику