Словник Української Мови
Буква
НА́ЦІЯ, іменник жіночого роду.
1. Історично сформована спільнота людей, яка характеризується спільністю території, економічного життя, мови, культури, психічного складу та етнічної самосвідомості, що виявляється в усвідомленні своєї єдності та відмінності від інших подібних спільнот.
2. Сукупність громадян певної держави, незалежно від їхнього етнічного походження, об’єднаних спільним політичним, правовим та соціальним простором; громадянська спільнота (наприклад, українська нація).
Приклад 1:
Не знаю, випадково чи ні, але Обидва вийшли з однієї й тієї ж нації, і я не винен, що ця нація так багато нашкодила Іншим, 85 ЮРІЙ АНДРУХОВИЧ щоправда, й чимало для Них зробивши. Обидва вислови стосуються предмета моїх багатолітніх Досліджень — Алего рії.
— Андрухович Юрій, “Перверзія”
Приклад 2:
Одні казали, що українці — осібна нація, а через те мусять право на осібну літературу; другі одповідали: українці зовсім не нація, а хіба провінціальна одміна, і через те ніякого права на осібну літературу, а надто на офіціальну, не мають. Була й середня думка, котру говорили перше московські слов’янофіли (В. Л. Ламанський, Iв.
— Spomini 1867-187, “Mikhailo Draghomanov”