Словник Української Мови
Буква
1. Присвійний займенник, що вказує на належність предмета, явища або ознаки особам, до яких належить мовець (ми), або на зв’язок із ними; властивий нам, такий, що стосується нас.
2. Уживається для вираження близького, рідного, своєрідного ставлення до когось або чогось.
3. У значенні іменника (переважно у множині: наші, наших) означає: близькі, рідні люди, однодумці, співвітчизники або союзники.
Приклад 1:
Ти оганьбив наш ліс! Се так держиш умову з дядьком Левом?
— Невідомий автор, ” Liesia Ukrayinka”
Приклад 2:
Звідси позиція «у цій країні» — спиною до «цієї країни», войовниче безбатченківство й нігілізм, ладні щохвилини вилитися в те ненависне мені «хамство» і готові увічнити стан «рідної чужини» як наш постійний status quo. Багато сказано — причому з діаметрально різних позицій — про культ Шевченка.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”
Приклад 3:
Шевченко — це наш ідеологічний, художній, загальнолюдський потенціал, наш, так би мовити, постійний капітал. Головне, як ми його реалізуємо, чи не здешевлюємо, чи не фальшуємо, чи не розтринькуємо.
— Невідомий автор, “Mikhailina Kniga Spominiv”