напутник

1. Той, хто дає напуття, настанови, повчання або побажання на дорогу або на майбутні справи; наставник, порадник.

2. Текст, вислів або твір (часто поетичний), що містить настанови, повчання або побажання на майбутнє; напуття.

3. У літературознавстві — короткий вірш або прозовий твір, що відкриває збірку, цикл або великий твір, виконуючи функцію посвяти або звернення до читача з певною ідеєю.

Приклади вживання

Відсутні

Частина мови: іменник (однина) |