1. У фонетиці — проміжна ступінь артикуляції голосних звуків, коли язик займає положення між високим (зімкненим) і середнім (відкритим) піднесенням; властива, наприклад, звукам [е], [о].
2. У лінгвістиці — характеристика голосного звука, що утворюється при напіввідносно високому піднятті язика в ротовій порожнині.