Значення
-
У фонетиці — проміжна ступінь артикуляції голосних звуків, коли язик займає положення між високим (зімкненим) і середнім (відкритим) піднесенням; властива, наприклад, звукам [е], [о].
-
У лінгвістиці — характеристика голосного звука, що утворюється при напіввідносно високому піднятті язика в ротовій порожнині.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. напівзімкненість, р. напівзімкненості, д. напівзімкненості, з. напівзімкненість, о. напівзімкненістю, м. напівзімкненості, к. напівзімкненосте