1. (металургія) Технологічна операція термічної обробки металу, що полягає в його нагріванні та подальшому охолодженні з певною швидкістю для отримання структури, проміжної між загартованою та відпущеною, з метою зменшення внутрішніх напружень та досягнення оптимального співвідношення міцності та в’язкості.
2. (техн.) Процес часткового, неповного загартування матеріалу (наприклад, сталі) або виробу, коли твердість і міцність підвищуються, але не до максимально можливих значень, характерних для повного загартовування.