1. У лінгвістиці — властивість синтаксичних конструкцій (здебільшого дієприкметникових і дієприслівникових оборотів, а також інфінітивних груп), які, формально залишаючись частиною речення, семантично наближаються до окремого висловлювання, виражають додаткову дію, стан або ознаку і мають певну самостійність щодо основної предикативної основи речення.
2. У граматиці — проміжний синтаксичний статус члена речення, що поєднує ознаки другорядного члена (наприклад, обставини) з ознаками окремого висловлювання (предикації), що часто виражається через присудковість і відносну автономність за значенням.