напідпитку

Приклад 1:
— однак, замість ухопити смерть у подобі немитого юнака за петельки й блискавично виштовхнути на бруківку, він, Прокіп, прислухаючися до підземних поштовхів у собі, на секунду завагався, поправляючи дзеркало, аби перед очима, що діється ззаду, і, вже знаючи, що він ніколи не побачить ні Дзвенислави, ні Петрусика, й сам дивуючися, що це він справді говорить, запропонував своєму пасажирові заїхати з ним, Прокопом, на склянку коньяку чи віскі спочатку до одного, а перегодя до другого, а там уже й до якогось без ліку бару на Давн Тавні, де в «Орхідеї», як згодом розповідав Івась Коновченко, після смерти дружини частий гість «Орхідеї», він, Коновченко, востаннє й бачив Прокопа в супроводі немитого кучерявого хлопця, який часом виглядав збабченим дідуганом із футбольною торбою, в котрому він, Коновченко, навіть ще не бувши напідпитку, одразу впізнав Прокопову смерть, якій Прокіп, сам ледве пригублюючи келішок, щедро замовляв спиртне, не щоб, підпоївши, позбутися страшного компаньйона, а щоб з власної волі цілком свідомо, хоч і не знати, з яких причин, адже такому щасливцеві, як Прокіп, усе само давалося в руки, — піти за тіточкою з косою, бож. якби Прокопові справді залежало на тому, аби викрутитися з зашморгу смерти, він напевне не сплохував би, щодо цього він, Коновченко, ладен хоч землю їсти, що це так, з тієї простої причини, що саме він, Коновченко, 45-го року в таборі полонених у БелляріІ випадково став свідком, як Прокіп переміг свою смерть, і це попри те, що тоді Прокопова смерть виглядала не глистякуватим, по-муринському закучерявленим, давно не митим юнаком з футбольною торбою, а широкоплечим і не захарчованим, як решта полонених, літнім бороданем у збитих черевиках із досить новими обмотками до колін, який продавав (на той час несусвітенне диво) пшеничні паляниці на беллярійському чорному базарі, де кожен вимінював на харч, що тільки міг, аби якось затовкти голод, дарма що цей голод виглядав мало не санаторієм супроти того, від котрого в німців, як мухи, мерли радянські полонені, більшість яких становили українці, що, на думку угодованих режимних льох, котрі запустили в світ червоне колесо людиноненависницької системи, злочинно не хотіли проливати крови за кремлівського упиря, який виморив штучним голодом мільйони українських селян, вистріляв майже всю інтелігенцію, підсікши духовне й біологічне коріння нації, що від того раю, замість безсловесно вмирати, як і належало б мазепинському кодлові, придатному бути хібащо жалюгідною витирачкою для незаплямлених ніг інших, крикливіших націй, на початку війни, сподіваючися просвітку, й посунула хмарою в німецький полон, де опинився й він, Коновченко, заки йому звідти поталанило втекти, перш ніж він опух і збайдужів до себе й до інших від голоду, що кількома роками перегодя здибав його в Беллярії, так наче цей голод ішов за ним, Коновченком, назирцем ще відтоді, як він, Коновченко, після німецького полону й винесеної звідти дизентерії з місяць підліковувався й відживлявся в однієї бабусі на селі, оскільки цей голод, то наближаючися, то віддаляючися, йшов услід за ним і тоді, як він, Коновченко, за короткий час двічі потрапивши в облаву, виплигував із вагона, що віз з України хлопців і дівчат, а серед них і його, Коновченка, на примусову працю до Німеччини, і тоді, як він, Коновченко, частково з намови запального, проте золотої душі Богдана Деригуза, що загинув під Бродами, а частково з дедалі настирливішого бажання зі зброєю в руках спробувати битися за нехай мінімальну, але, як здавалося тоді, таки ніби волю, — вступив до дивізії Галичина, спочатку міркуючи перейти до УПА, а тоді, заприятелювавши з Грицьком Жижкою, так і лишившися в дивізії, що й привело його, Коновченка, до табору полонених у Беллярії, де він у нападі голодного очманіння, підсиленого ще й нервовим вичікуванням, що їх усіх видадуть на поталу імперському упиреві, мало не переставився до праотців, наївшися з Петром Лопотуном недостиглої пшениці біля табору, на чорному базарі якого він, Коновченко, під час бійки Прокопа зі своєю смертю, угледів був свіжі паляниці.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
– напідпитку. 20 Kobita (польс.)
— Матіос Марія, “Солодка Даруся”