Значення
-
Особа, яка займається намовництвом — таємними переговорами, підбурюванням, схилянням когось до чогось (зазвичай негативного або протизаконного).
-
У давньоруському та українському середньовічному судочинстві — особа, яка звинувачувалася в таємних змовах, підбурюванні до злочину або ворожому наклепі.
Правопис та відмінювання
Граматичні форми:
н. намовник, р. намовника, д. намовникові, з. намовника, о. намовником, м. намовникові, к. намовнику