Словник Української Мови
Буква
1. Дія за значенням дієслова намовляти; переконування когось зробити щось, вплив на чиїсь погляди або рішення шляхом розмови, аргументації.
2. (у релігійно-містичному контексті) Спеціальні слова, заклинання, молитва, які, за повір’ями, мають магічну силу та вимовляються для досягнення певної мети (наприклад, для лікування, захисту, привертання удачі).
3. (заст., рідк.) Те саме, що наклеп, обмова, поширення неправдивих чуток з метою дискредитації когось.
Приклад 1:
«Потомъ же» — оповідаєть ся нова інтриґа Жирослава на Мстислава (легковірність Мстислава, що попадає в ріжні трудні ситуациї й помилки через ріжні інтриґи й намовлення, служить провідною й гадкою й звязком сих кількох епізодів), що кінчить ся вигнаннєм Жирослава. Потім («Мы же на преднее возвратихом ся» додано через відступленнє: риторичну характеристику Жирослава, подїї ж мусїли наступати по собі: по інтризї Жирослава — похід угорський, наслїдком інтриґи боярина Семюнка Чормного) королевич Андрій, що дістав перед тим (на означеннє часу лїтопись не дає нїяких вказівок) від Мстислава Перемишль, утїкши на Угорщину, наводить на Мстислава свого батька: сей похід дїєть ся «бывши же зимЂ», значить кінець 1226 або ще скорше — початок 1227 р., бо королеве військо приходить під Галич (похід іде на Перемишль і Звенигород) «ДнЂсгру наводнившю ся», правдоподібно — се вже весення вода.
— Невідомий автор, ” Mikhailo Grushievs Kii”