намацати

Приклад 1:
Власне, саме тоді під лазерним поглядом дівулі у Федоровій аорті (він міг би пальцем намацати, де саме) тоненькою цівочкою, часами лише то міцнішаючи, то слабнучи, вперше попливло передчуття, яке його вже не залишало: всі ці події: ця розмова глухонімих, ці очі, ладні безжально нищити все, що не давалося убгати себе в шабатурку їхнього мікроскопічного, по-сектярському нетерпимого уявлення про світ — це його життя, за яке, хоч би й що там інше просторікували розумахи, колись і йому, як і кожному, доведеться звітувати перед Всевишнім, бож хіба ця майже на голову вища за нього дівуля з заячою губою не була якоюсь часткою і він сам? Кусник людства, окрайчик іскри Божої?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— змусив‑таки спустити ноги долi, намацати халат, перебратися й поплуганитися до ванни: i косметику змий, так, ваткою, лосьйончиком змоченою, протри пiд очима, i зубки почисть, спершу “Лiстеринчиком” прополоскавши, дуже добре, молодця, а тепер пiд душ! — а тепер нумо, рушничком розтерлася, а тепер нiчний “Oil of Olay”, оно вiн чорнiє на поличцi, спершу на шию, тодi на лиця, цяп‑цяп, кiнчи‑ками пальцiв, помасажуй трошки, ну от, готово, i слоїчка закрити не забудь — а тепер уже й кладися до лiжка, як Бог приказав), — i все то як мертвому припарка: несподiвано видибаючи собi назустрiч iз випадкових, на повний зрiст, дзеркал, вуличних i крамничних, вона першої митi не впiзнає цiєї бабери в знайомих елегантних строях, i справа навiть не в страхiтливiй шкiрi, вiдразу на кiлька рокiв змарнiлiй (треба б менше курити…) i поплямленiй слiдами од прищiв, i не в брезклому, якомусь обдемкувато‑бридливому, мов спущений м’яч, зачерку долiшньої половини обличчя (так i жди: iно розтулить пельку, зараз скиглити почне!
— Невідомий автор, “Oksana Polovi Doslidzhennya Z Ukrayinskogo Seksu”

Приклад 3:
~ завжди у снах бачу Тебе вільною такою Ти і є наяву Навіть т а м Реалії 337~~ що то за реалії світе ренегати при регаліях покійники реабілітовані і мрійники ізольовані І.Калинець.Пробуджена муза ÄÎÄÀÒÊÈ ÄÎ Á²ÎÃÐÀÔ²¯ 1972 (33 ÏÎÅDz¯ ÄÎ ÑÂÎÃÎ 33-˲ÒÒß) ×ÅÐÂÅÍÜ 1972 ~1 забігаючи наперед зауважу важке повернення до стереотипу сльози засушеної між сторінками рими амбітність випорскує як свіжолуска риба з рук забігаючи вперед поривання натягає шлеї а здобутки можна важити на аптечних терезах втратам немає ваги бо все що є в мені коло мене ліпше не створю марна надія або попереднє віддати вогню 2 допиваємо узвар сушениць останній спомин торішнього снігу врожай засипано в засіки для коктейлів з молодого молока підцукровано пасовище беріз сік сам раз для бутлів червоніють бузьчині ноги ревеню від квітневої паморозі коли ж аґрус продукуватиме зелені кульки оскоми 341~3 хліба ми мали вдосталь але голод спізнали спрага томила хоч криниці ріки не повисихали конституції гарантували недоторканість а ми розлуку зазнали до цієї землі припасти не тільки у молитві до хліба щоденного не тільки намацати стебло джерельця вустами а й очі глибоко вкласти важкі як свинець у серці 4 з доброго побудження лише більше ніякої корисливості вирахувано момент збігається із розміщенням зір політичною ситуацією давнім пророцтвом минулорічним попередженням заступника прокурора так мій тридцять третій рік завершується розп’яттям почавши з перетворення води на вино доходжу коли за0 лишилося кілька жорстоких слів саме стільки аби прицвяхувати суничного літа І.Калинець.Пробуджена муза ~342 5 а ти кажеш надійся стежечкою а вона хитріша від звилини мозкової поверхні стережуть її петляння кудлаті голови снів чатують якісь химери з фрейдівського пралісу корінь розпачу під ноги перебігає впоперек ходи мовчу вже про різні об’єктивні причини 6 ці тендітні деревця фантазій варто би нащепити брунькою реальності запліднити квітку езопівським пилком ми б діждалися плоду гідного нашого кліматичного підсоння де не все гаразд з право0 захисними смугами обіцянками опадали манни з циклоном що найчастіше народжується у надрах рідного ландшафту аніж на неозначеній території Додатки до біографії 343~7 у що переселилися душі безіменної каплички і Михайлівського золотоверхого собору скло і бетон бездушні чи виросло деревце зацвів петриківський орнамент клювала калину метафора Голобородька не водяний знак інкунабули Йвана Дзюби прив’язує до хронології епохи а знак сльози філігрань крові світиться на кожнім аркуші накладу самвидаву по цьому впізнаватимуть нас нащадки переселення душ триває 8 опадають руки як листя з дерева задалека радість на нетвердих крилах перелітних пташок на однім крильці де воно і чи долетить ми задалеко від радості так само розминемося у часі щоб вихопити з рук гостре знаряддя самогубця переадресоване серцеві запізнення завжди глядить І.Калинець.Пробуджена муза ~344 услід повними сльозами навіть коли зникає колесо дитячий обруч безцільно а не тільки людина 9 друже сама довершеність твій недавній вірш заздрю вивітрили з мене студії поетики стою як рихлий стовп вапняку ледве витримую тихе дихання музи за плечима рівно п’яти хвилин і не більше тішу себе між іншим що сприйняття легко ковзає по відшліфованім каменю натомість у вижолобах шаруватої поверхні залишаються пахощі крапелька мозку роса 10 аромат кави вибіг за поріг конюшина молодий дощик сіяла собі в ноги рак знак зодіаку опікувався кожним моїм кроком можливо ще хтось з органів безпеки свобода не тільки речення зі знаком оклику Додатки до біографії 345~але не в мене що давно відмовився від пунктуації за ґратами вільні від лицемірства ви знаєте більше про свободу про її справжню інтонацію у будь0якому контексті 11 згадка про світло конає в останньому оці в черзі найсамотніша з0поміж самот що тепер маємо чинити запізно усвідомлювати черв володар тіла нашого він же панує над вутлим духом май милосердя до нас темряво0янголе0хоронителю всього що точить пожирає різних створіннячок Божих теж не лишай напризволяще неприступних для розкладу просочених їддю безсмертя 12 вибігаю з темряви ще босим обдарований кроком гідністю що підносить з кінцівок задивляюся з0під долоні крізь пальці залишаю на стіні на що здатний І.Калинець.Пробуджена муза ~346 малюнок формулу ієрогліф змучені вуха не чують старого скрипу завіс відрухово зачиняю на дотик не відчувши привчений до порядку двері триптиху за ними немає більше ні ліктя людини ні Божого 13 посадивши квітку на скелі полишаю на погибель устами кохання розбудивши відвертаюся до зблеклих зір титулуючись поетом лепечу громаді дещо з вимерлої лексики цією хитрістю привертаю старе як світ збайдужіння це воно колись облапало цинічну землю і сферу твердою рукою тепер тюкає у лице дитячого провокатора 14 чи ми запізнилися трохи чи завчасу появилися аби два береги рани поєднати сурдинкою поезії жорстокість світу рев злагіднити завжди один із тисячі Додатки до біографії 347~оживає від наглої слави вилазить з куцої домовинки крізь стрій протискується траурної процесії достойників бо он там здалося йому за найомріяніший німб петля невикорчуваної шибениці 15 зректи смертним тиражем N тис. підперте підборіддя а ля формат кишенькової поезії всього якихось ще там друк.
— Ігор Калинець, “Iгор Калинець. Поезiя”