Древослів

Словник Української Мови

намагнічування

Буква

1. Фізичний процес набуття магнітних властивостей речовиною (зокрема феромагнетиком) під впливом зовнішнього магнітного поля або внаслідок внутрішніх впорядкованих рухів заряджених частинок.

2. Результат такого процесу — стан намагніченості тіла, що характеризується певною величиною та напрямком вектора намагніченості.

3. Технологічна операція створення магнітних властивостей у деталі, інструменті або матеріалі для подальшого використання (наприклад, намагнічування відвертки, магнітної стрічки).

Приклади вживання

Приклад 1:
Тому вектор намагнічування дорівнює: Електромагнетизм 176 = >< −=′=′= ∑ = Bm6 rne PnV PNJ Z 1 22 i i mama  0 B µχ  = , де n – концентрація атомів (молекул), χ – безрозмірний коефіцієнт пропорцій ності, який залежить від природи речовини: m6 rne 0 1 22 Z i i µ χ ∑ = >< −= . Коефіцієнт χ називається магніт- ною сприйнятливістю речовини. --- Невідомий автор, "168 І.Є.Лопатинський. Фізика. Підручник. 2005" Приклад 2: Магнітний момент maP  окремого атома має величину ~ Тл Дж10 23− , але су - купна дія м агнітних моментів усіх атомів, що містяться в одиниці об’єму речовини приводить до ефекту намагнічування, що значно перевищує діамагнітний ефект. Т о- му парамагнетик намагнічується „за п о- лем”, тобто в напрямку магнітної індукції B  зовнішнього магнітного поля.
— Невідомий автор, “168 І.Є.Лопатинський. Фізика. Підручник. 2005”

Частина мови: іменник (однина) |

Більше записів